якщо мені ставало зовсім кепсько, я приходила ввечері, як музей закривався, до цього лева, це той що справа, сідала йому на лапу і розповідала як хріново в світі жить. допомагало).
ах, суїцидальне дитинство). дякую тобі левику, що ти мене не навчив вживати всяку гидоту, матюкатись і проколювати носа, а головне - стрибати з багатоповерхівок.
А у вас було таке місце, де ви любили ховатися в себе?

Comments
аж самому страшно..
тобі шо треба? сьодні піст великий, невиводь...
Я йшла пішки мало не по периметру міста, вночі і собі думала.
Так воно певно і зараз лишилося - я сідаю на велосипед і їду кудись.
Це - мій левік. Вітаюся з ним неодмінно, як приїзджаю до Львова